Землекоп капський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Землекоп капський
Біологічна класифікація редагувати
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клада: Синапсиди (Synapsida)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Мишоподібні (Rodentia)
Родина: Землекопові (Bathyergidae)
Рід: Землекоп (Bathyergus)
Вид:
B. suillus
Біноміальна назва
Bathyergus suillus

Землепкоп капський (Bathyergus suillus) — вид гризунів родини землекопових, ендемік Південно-Африканської Республіки. Один з двох видів роду землекоп (Bathyergus).

Поширення

[ред. | ред. код]

Проживає у Західній Капській провінції, а також є реєстрації у Північній Капській провінції, де перебуває у симпатрії з близьким видом Bathyergus janetta. Не відомо, чи ареал вздовж західного узбережжя Південної Африки є безперервним. Мешкає нижче 300 м над рівнем моря. Вид пов'язаний з пухкими прибережними пісками, супісками уздовж узбереж і алювійними пісками по берегах річок. Добре адаптується до змінених людиною ландшафтів. Вважається шкідником на полях для гольфу, газонах для гри в кеглі, тенісних кортах і в районах вирощування пшениці, так як їх кургани можуть призвести до сильного зношування леза жниварки. [1]

Морфологія

[ред. | ред. код]

Морфометрія. Загальна довжина тіла: 32 см, довжина хвоста: 5 см, вага: 550—750 гр.

Опис. Найбільший серед землекопових. Має м'яке хутро, короткий хвіст, велику, округлу голову, добре розвинені різці, крихітні очі і вуха. Хутро від корицевого до світло-жовто-коричневого з вкрапленнями сірого зверху, низ сірий, підборіддя й писочок білі. [2]

Поведінка

[ред. | ред. код]

Як правило, поодинокий види, з приплодом від одного до шести малюків і довжиною покоління в два роки[1]

Загрози та охорона

[ред. | ред. код]

Вважається шкідником. Існує деяке споживання людиною, м'ясо цього виду вважається делікатесом. Був зареєстрований у кількох охоронних районах.[1]

Виноски

[ред. | ред. код]
  1. а б в Вебсайт МСОП
  2. Chris Stuart, Tilde Stuart Field guide to mammals of southern Africa — Struik, 2001, p. 94